Історія Моєї родини ( робота Конона Олександра)

 

Родина, родина від батька до сина, Від матері доні тепло передай. Родина, родина – це вся Україна З глибоким корінням, високим гіллям.

                                                          

 

Тато, мама, брат Віталій і Я.  У нас Дружня і гарна сім’я

Це мій брат Віталій.  Він цікавиться історією війн, зброї, нагород.

Мої тато Володимир та мама Наталія Конон

Батьки мого тата - дідусь Коля (1935 р.н.)  та бабуся Катя (1942 – 2013 рр.) Конон 

Батьки бабусі Каті – Галина (1921 – 1983рр.) та Іван Андрійович (1915 – 1943р.) Гурин

Батьки діда Колі – Петро Євдокимович (1910 – 1968р.) та Євдокія Андріївна (1912 – 1978р.) Конон

Ось невеличка історія походження нашого прізвища Конон

«18 березня православні й греко-католики вшановують святого мученика Конона. У І ст. його замучили в рідному місті Ісаврія в теперішній Туреччині за відмову принести жертву язичницьким ідолам. А наступного дня, 19 березня, згадують святого мученика й цілителя Конона. Він жив у ІІІ ст. в місті Іконії, що теж було розташоване на території нинішньої Туреччини. Займався городництвом. За те, що твердо тримався християнства, йому вбили в ноги цвяхи і гнали перед колісницею, доки Конон не впав від знемоги й не помер із молитвою на вустах. У народному календарі обидва свята об'єдналися в одне — Конона-городника.           

Ще на початку ХХ ст. на Кононів день коней загодовували найкращим вівсом і звільняли від будь-якої роботи. На Лівобережній Україні був звичай

влаштовувати цього дня кінські перегони. А ще обов'язково цього дня кропили коней свяченою водою, щоб їх не мучив уночі домовик.

Якщо ж напередодні Кононова дня або у Великодну ніч подивитися крізь кінський хомут, то можна побачити всіх відьом у селі.»

У мого тата є рідний брат дядьо Толя (1964р.), який проживає із своєю родиною в місті Уссурійськ 

                                                           (тьотя Марина,Наташа,Саша,Віталій і Я)

Мамині  батьки Дідусь Федір (1952 р.) та бабуся Віра (1953 р.) Сідько.  
У дідуся Феді є сестра Оля                                                                                                                                                       

А походить прізвище Сідько від сотника Сідька Каленника (1697р.) Який був сотником в Кобижчанської сотні, яка входила до Ніжинського полку. У 1687 р. гетьман І. Мазепа передав сотню до складу Київського полку.

  Батьки мого дідуся          Федора – прадідусь Андрій (1926 – 2005 рр.) та прабабуся Галя (1925 – 2005 рр.) Сідько

     

 Та була ще в неї сестричка прабабуся Марія Бабич ( 1924 – 1999 рр.) Прабабусю Марію Бабич забрали до Німеччини, де вона була до 1945 року, поки їх не звільнили американці. Вона розповідала як їй там жилось ,як хотілось їй додому. Марія була начитаною і розумною, але після повернення з Німеччини всі дороги до навчання були перекриті.

(моя мама з дідусем та бабусею)

Тяжка доля в них була вони пережили Голод 1932 – 1933 рр., Велику Вітчизняну війну. Прадідусь Андрій був у партизанському загоні «За Батьківщину», розповідав моїй мамі як боролися вони з окупантами. І різні  історії «як його молодого бійця послав Бовкун  за сіллю в інше село, разом з ним ще були партизани Парфир Кихта та Григорій Зінченко. Коли доїхали до села, то побачили  на полі великий ангар, Кихта наказав його зачекати , а сам вирушив у село на розвітку.

Поки вони його чекали,то до ангару двоє поліцаїв привезли сіль, яку вони відбили. Тут поспів і Кихта з німецькою зброєю, яку він відібрав у селі у поліцаїв.Коли вони почали їхати ,то на зустріч їм поліцаї  

гнали скот в село, зав’язався бій. Але в результаті вони доправили до партизанського загону два вози солі, та сорок корів».

Має такі нагороди:

·        1942 – 1943рр. – Партизан загону «За Батьківщину»;

·        1943 – 1945 рр. – солдат регулярної армії, дійшов до Чехословаччини;

·        1945 – 1951 рр. – солдат 227 полку НКВД.

Прабабуся Галя розповідала про одну сім’ю яка жила на їхній вулиці в якій чоловік був в партизанах, коли про це дізналися німці, то вони підпалили хату, і почали допитувати жінку. Вона не призналася де її чоловік, і тоді поліцаї її дітей і неї кинули у вогнище. Цю історію всі знають у нашій родині, тому що мого дідуся звати Федір так само як і того малого хлопчика.

Батьки мого прадідуся Андрія – прапрадідусь Петро, якого німці розстріляли в перші дні війни, та прапрабабуся Дуня яка загинула в саду під час нальоту  німецьких літаків у жовтні 1942 року . На тому місті ще й досі росте яблунька «Раєчка» Ще в мого  прадідуся Андрія було два брати Лаврін (п. 1921 р.н.) та Іван (п. 1922 р.н.) та молодша сестра Марія. Коли вони були ще маленькими хлопчиками, то із своїм батьком посадили три берези, але згодом через роки  дві берези засохли, а одна залишилася. Спочатку загинув Лаврін перед війною, потім при штурмі Дніпра 1943 році загинув Іван, залишився мій  прадідусь Андрій, який пройшов війну і помер 2005 році, а в 2006 р. почала  засихати береза.

Батьки моєї прабабуся Галі – Євдокія (1896 – 1962 рр.) та Євген Бабич який загинув при форсуванні Дніпра в 1943 р.)                                                       

                                                   

Батьки моєї бабусі Віри – Любов (1931р.н ) та Григорій (1926 – 1987 рр.) Маховка та рідний брат Володя.              

  ( бабуся,мама,прабабуся)

  Прадідусь Григорій також був на війні -  десантником.

·        1943 – 1945 рр. – солдат  1-го Білоруського фронту, 3-ї  ударної армії, 150 стр. дивізії;

·        1945 – 1951 – солдат-механік  у Тбілісі.

Має такі нагороди:               

·        Орден « Вітчизняна війна І,ІІ ступенів»;

·        Орден « Червоної зірки»;

·        Медаль « За бойові заслуги»;

·        Медаль « За визволення Варшави»;

·        Медаль « За здобуття Берліна»;

·        Медаль « За Перемогу над Німеччиною». 

У 29 квітня 1945 році в Берліні біля річки  Шпрее, був поранений при штурмі Рейстагу.

У прадідуся було два брата Альоша

 – загинув під час форсування Дніпра, та Петро,який помер у 60-х роках.

Батьки мого Прадідуся Григорія – Маховка Нестор Федорович (1898 – 1943 рр.) пропав безвісті у жовтні 1943 року під час форсування Дніпра.

Батьки прабабусі Люби – Євдокія Михайлівна (1895 – 1974рр.) та Семен Степанович (1900 – 1968 рр.) Івашки


 

Маховка Мелаха Петровна (1895 – 1989 рр.)   

  У бабусі Євдокії був брат та дві сестри, одна з них вишла заміж за поляка і під час революції та виїхала до Польщі.  

Батьки прапрабабусі Дуні – Єлизавета та Михайло Ьасаньки ( роки невідомі) Цікава історія їхнього знайомства.

Мій прапрапрадідусь Михайло був рекрутським солдатом у служив у Москві (25 років). І там познайомився з моєю прапрапрабабусею Єлизаветою, яка була покоївкою в

одному із дворянських родів. Вони зустрічалися, згодом побралися, в Москві почалася революція, були страшні розгроми, і Михайло запропонував вернутися до України,так як його служба закінчилась. Єлизавета не хотіла їхати, але дід сказав ,що в нього там є і «лавка»,і «поле»,і «млин».

Так Єлизавета з Михайлом поїхали на Україну ( приблизно 1918 р.),  її середня сестра до Польщі, а молодша з мамою залишилася в Москві.

Коли вони приїхали до хати то Єлизавета все зрозуміла,що «лавка» - це лава біля вікна, «поле» - це полик біля печі, «млин» - це жорна,що  перемелюють зерно на муку, але не дивлячи на це вона залишилася.

Через деякий час до неї приїхала мама з сестрою і привезла з Москви ікони якими благословила її на життя в чужому краї. Одна з ікон залишилася і до нині.

Мені також стало відомо,що вони жили в місті Києві в Голосіївському районі і в 25 січня 1918 року після захоплення міста радянськими військами на чолі з Муравйовим, прапрапрапрадідусь загинув, і був похований на Байковому кладовищі,також там похована і прапрапрапрабабуся Єлизавета,яка померла приблизно в кінці 30-х років ХХ ст..

Ось така історія моєї родини, яку я буду ще писати і писати. Пошуки тривають.

                                                                       6